ФОРМУВАННЯ ПОТРЕБИ ДУХОВНОСТІ НА ЗАНЯТТЯХ З УКРАЇНСЬКОЇ  ЛІТЕРАТУРИ

на основі впровадження інтерактивних технологій критичного мислення

та вітагенної технології

 

А й правда, крилатим ґрунту не треба.

Землі немає, то буде небо.

Немає поля, то буде воля.

Немає пари, то будуть хмари.

В цьому, напевно, правда пташина...

А як же людина? А що ж людина?

Живе на землі. Сама не літає.

А крила має. А крила має!

Вони, ті крила, не з пуху-пір’я,

А з правди, чесноти і довір’я.

У кого - з вірності у коханні.

 У кого - з вічного поривання.

У кого - з щирості до роботи.

У кого - з щедрості на турботи.

У кого - з пісні, або з надії,

Або з поезії, або з мрії.

Людина нібито не літає...

А крила має. А крила має!

 

Ліна Костенко «Крила»

 

       Питання про духовність головне не тільки для науки, релігії, держави, а й для кожної людини. Дійсно, висока духовність несе в собі здорове, у всіх відношеннях, життя, здорову діяльність, тобто є джерелом благополуччя, до якого прагне кожна людина, кожна держава.

    Причому, самі духовні цінності не нові. Вони відомі з давніх-давен і лежать в основі будь-якої релігії: високі ідеали, духовні орієнтири розвитку (сила духу, пошук мети й смислу життя, готовність до служіння високій меті, спрямованість до об’єднання, згуртованість, колективізм, взаємодопомога, високе почуття патріотизму).   На жаль, сьогодні ці цінності опинились відірваними від життя.

   Значною проблемою сучасності є духовне спустошення, байдужість, брак любові, відсутності мрій і планів на майбутнє, марнування часу, безсоромне споживацтво. А людина, котра зруйнована зсередини, руйнує і світ. Криза особистості зумовлює політичну, екологічну, економічну й інші кризи суспільства, робить її тотальною. Василь Скуратівський у статті «Пам’ять родоводу» зазначав: «… проблема бездуховності складна й неоднозначна.  Мусимо визнати, що в багатьох випадках завинили й самі. Десь-таки не довчили своїх дітей, у чомусь проґавили, не стали на захист духовних скарбниць».

    Очевидним стали нині деформація світоглядних уявлень, стрімке зниження духовних орієнтирів. Тому немає, на мою думку, актуальнішої проблеми для викладача літератури, як виховання здорової, відкритої для інновацій і водночас високодуховної, моральної особистості.

    Як відомо, українська  література відображає накопичений досвід взаємодії людини з оточуючим світом. Формами осягнення світу й людини споконвіків є естетична й моральна свідомість. Вони впливають на становлення характеру й зумовлюють поведінку, вчинки, громадянський поступ національної особистості. Недаремно народна мудрість стверджує: «У всіх починаннях найголовнішим є моральний аспект». Читання художніх творів, осмислення авторського задуму, ідеї, проблематики твору сприяє розширенню свідомості. Чи не є нечитання художніх творів однією із причин духовного занепаду? Згадаймо: спочатку ми тривожилися через те, що діти перестали читати, а зараз – занепокоєні аморальністю та бездуховністю молоді.

    Через сприйняття літературних героїв, їхньої поведінки, ставлення до життєвих цінностей підлітки  формують свою життєву позицію. Із художніх творів студенти  пізнають, що розвиток духовних цінностей, почуттів, емпатійності повинен здійснюватися щоденно, щохвилинно, не за розкладом занять, а за покликом душі.  Аналіз художніх творів чи характеристику героїв даю з позицій універсальних закономірностей. Це формує у студентів переконання, що все у світі закономірно, має свою причину та наслідок, тому треба дбати про екологію думок, слів, про наслідки своїх дій. А це вже перші кроки у формуванні життєвих орієнтирів.

      Що ж таке духовність?   Існує декілька визначень цього поняття. Тлумачний словник Ожегова С.І. та Шведової Н.Ю.(1996)  визначає духовність як властивість душі, де духовні, моральні, інтелектуальні інтереси переважають над матеріальним. Це світоглядна позиція, що базується на природному прояві любові, доброті, розуміння, підтримки. Духовність – це здатність людини сприймати себе як особистість, як частину Всесвіту.

    Треба сказати, що велике значення морального виховання в розвитку та формуванні особистості усвідомлювалось в педагогіці ще з давніх-давен. Багато хто з видатних педагогів минулого підкреслювали, що підготовка духовно багатої  людини не може зводитися тільки до її освіти і розумового розвитку, і на перший план у вихованні висували моральне формування особистості. У своєму трактаті “Наставление нравов” видатний чеський педагог Я.А. Коменський цитував давньоримського філософа Сенеку, який писав: “Навчись спершу добрим правилам моралі, а потім мудрості, бо без перших важко навчитися останній”. Там же він наводить відомий народний вислів: “Хто встигає в науках, але відстає в добрих правилах моралі, той більше відстає, ніж встигає”.
     Форми прояву духовності

Духовні цінності: краса любов доброта істина (знання) порядність чесність	Духовні потреби: у знаннях повазі любові спілкуванні естетичному задоволенні потребі робити добро
Духовні почуття: віра надія любов совість розкаяння	Духовні орієнтири: сила духу пошук мети і смислу життя готовність служити високій меті взаємодопомога високе почуття патріотизму

   

    Близькими для мене як педагога у навчанні молоді та формуванні  потреби духовності   є   інтерактивні  технології критичного мислення та   вітагенної  технології.

         Критичне мислення — це здатність людини чітко виділити проблему, яку необхідно розв'язати; зважено, вдумливо розглянути різні, а часом і протилежні підходи і розуміння проблеми з метою прийняття власного обгрунтованого рішення (термін "критичне" в такому контексті найбільш адекватний слову "аналітичне"); вміння самостійно знайти, обробити, проаналізувати та дати оцінку певній інформації; логічно побудувати свої думки, навести переконливу аргументацію; здатність мислити мобільно; бути відкритим до сприйняття думок інших і одночасно принциповим у відстоюванні своєї позиції.

      Вітагенне навчання ("vita"- лат. життя) - грунтується на актуалізації життєвого досвіду особистості, її інтелектуально-психологічного потенціалу з освітньою метою.   Опора на життєвий досвід вихованців завжди була в центрі уваги педагогів. Ака­демік А.С. Бєлкін пропонує розрізнити поняття "досвід життя" і "життєвий до­свід".

Досвід життя - вітагенна інформація, пов'язана із розумінням тих чи інших станів життя і діяльності, яка не має для людини достатньої цінності. Життєвий досвід - вітагенна інформація, що стала надбанням особистості, знаходиться у резервах довготривалої пам'яті і у стані постійної готовності до самоактуалізації в адекватних ситуаціях . Одним із основних завдань застосування вітагенних технологій є переведення досвіду життя у життєвий досвід. Цей перехід може бути позначений такою схемою: розум - почуття - дії.

    Інтерактивне заняття  із використанням вітагенних технологій дає змогу студентам не лише прочитати і переказати те, що написано у книжці, а й активізуватися на занятті і брати активну участь у бесідах і дискусіях, співставляти «за» і «проти», ділитись своїми думками й досвідом із іншими. На цих заняттях студенти  поглиблюють свої знання з української мови та літератури, з історії, мистецтва та інших наук, збагачують свій словниковий запас, отже, уміння логічно формулювати і чітко висловлювати свою думку. Позитивним є залучення до спільної справи усіх студентів, незалежно від їхньої успішності, адже навчальний процес відбувається за умов постійної, активної взаємодії. Це співнавчання, взаємонавчання (колективне, групове, навчання в співпраці), де студент і викладач є рівноправними, рівнозначними суб'єктами навчання. Педагог виступає лише в ролі організатора процесу навчання, лідера групи.

  Для того, щоб викликати інтерес до самопізнання, визначення свого місця в суспільстві та в оточуючому світі, бажання бути корисним цьому світові, впроваджую інноваційні види занять:

·        інтегровані (побудовані на міжпредметних зв’язках: мови і літератури, мови та історії);

·        ділова або рольова гра;

·        заняття, що імітують публічні форми спілкування (виступ перед аудиторією, прес-конференція (на тему морального, духовного виховання молоді);

·        заняття, що імітують діяльність установ і організацій (дебати, засідання вченої ради; наприклад, за темою «Людство не виживе фізично, якщо загине духовно»(Д Лихачов));

·        заняття, що імітують культурні заходи (заочна екскурсія, мандрівка; наприклад, мандрівка шевченківськими  місцями, заочна екскурсія до музею П.Тичини);

·        заняття, засновані на відомих у суспільній практиці жанрах, формах і методах роботи (лінгвістичне дослідження, аналіз з елементами психології та філософії, психологічний коментар, рецензія, репортаж, інтерв’ю);

·        заняття нетрадиційної організації навчального матеріалу (заняття-портрет, заняття-пошук, заняття-знайомство, заняття з елементами рефракції) ;

·        мультимедійні заняття із застосуванням ілюстративного матеріалу;

·        захист проектів ;

·        заняття-презентація (це вступне заняття до теми, під час якого студенти стають біографами, журналістами, фотокореспондентами ).

       У своїй творчій роботі я зупинюсь на тих  інтерактивних методах  і формах  вітагенної технологїї, технології критичного мислення, які впроваджую у своїй педагогічній діяльності  для формування потреби духовності.

    Юнацький вік характеризується виробленням світогляду, переконань, характеру, життєвим самовизначенням, це період самоствердження, бурхливого розвитку самосвідомості.  Особливо актуальними стають проблеми морального вибору та підвищується інтерес до етичних проблем, набуває особливої актуальності оцінна діяльність . З метою задоволення цих потреб в обраних   мною технологіях  розвитку критичного мислення  та вітагенного навчання передбачено багато оцінних методів , приміром  дискусія, проблемна бесіда, «Прес», «Займи позицію», «Мікрофон», «Ланцюжок думок», «Синтез думок» тощо.

    Так, наприклад, при  вивченні всім відомого нам ще з шкільних лав роману «Хіба ревуть воли, як ясла повні», я обираю метод дискусії на тему «Чіпку Варениченка злочинцем зробили обставини життя,  сімейне виховання чи вроджена непокора?»  Під час цієї дискусії я підштовхую студентів до думки, що  ще в дитинстві Чіпка, палко віривши в Бога,  «виколупав» очі на іконі, аби з’їсти материн шматок хліба. Натомість,  щоб працювати у пана Бородая за отримані матір’ю за рік гроші, він підпалив його клуню. Виходить, порушивши хоча б раз  християнські заповіді  і не відчувши за це кари небесної, Чіпка спроможний грішити і далі. На цьому етапі я нагадую студентам 10 Біблійних заповідей і прошу зробити висновок,  які з них порушив Чіпка.

1. Я є Господь Бог твій, нехай не буде у тебе інших богів, крім Мене.

2. Не роби собі кумира і всякої подоби з того, що на небі вгорі, або на землі внизу, і що у воді під землею: не поклоняйся їм і не служи їм.

3. Не згадуй імені Господа Бога твого даремно.

4. Пам'ятай день суботній, щоб святити його: шість днів працюй і виконуй у них всю роботу свою, а день сьомий — субота — для Господа Бога твого.

5. Шануй батька твого і матір твою, і добре тобі буде, і довго житимеш на землі.

6. Не вбивай.

7. Не чини перелюбу.

8. Не кради.

9. Не свідчи неправдиво проти ближнього твого.

10. Не жадай дому ближнього твого, не жадай жони ближнього твого, ані раба його, ані рабині його, ані вола його, ані осла його, ані всякої худоби його, ані всього, що у ближнього твого.

    Висновок дискусії:  Чіпка з власної волі став злочинцем, бо  забажав легкого шляху в житті  і зійшов з християнських основ життя. Доречною буде аналогія із сучасністю – чому ж у ХХІ столітті так багато жорстокості і насилля? Чи не тому, що більшість з нас навіть не замислюються над  Божим словом?

    Питання релігії є складним у сучасному суспільстві, але очевидним є одне – без християнської філософії суспільство стає бездуховним і деградує. Таке суспільства приречене на загибель.

    Чинною програмою із української літератури пропонуються вірші М.Рильського  «Запахла осінь в’ялим тютюном», «Солодкий світ»,  яким притаманні  сповідальність тону, пошук душевної рівноваги і краси у природі:

…Бери сакви і рідний дім покинь,
І пий холодну, мовчазну глибінь.
На взліссях, де медово спіють дині!
Учися чистоти і простоти
 І, стопчуючи килим золотий.
Забудь про вежі темної гордині. («Запахла осінь в’ялим тютюном»)

 

    Я запропонувала проаналізувати студентам ці вірші за методом «Рольова гра», виокремивши студентів у групи:

• Автор (завдання: які думки, ідеї ви вклали у рядки ваших поезій, назву вірша «Солодкий світ»; які думки хвилювали вас при написанні?)
• Пошуковець (завдання: визначити ключові образи поезій, їх емоційну роль)
• Філософ (завдання: що є сенсом життя людини за поезією М.Рильського і за переконаннями філософа Г.Сковороди)
• Психолог (завдання: довести, що природа дає людині душевну рівновагу, а життя, яким би воно не було, – прекрасне)
• Ілюстратор (відтворити почуття віршів фото, малюнками, кольорами)
• Експерт  (завдання: підсумувати, зробити життєвий висновок для студентів)

    

   У підсумку роботи дійшли висновку, що відчуття щастя дають людині ніби дрібниці: блакитне небо, «узори надвесняних тонких віт», «трава, що зеленить граніт», погляд коханої, але вони складають наше життя і воно є «солодким» у будь -яку якому віці для кожного з нас, тому людина немає права позбавляти себе його ні за яких обставин; що матеріальний добробут  і власна гординя ніколи не забезпечать людині  гармонії і не принесуть щастя.

  На  занятті з вивчення творчості Ліни Костенко я відійшла від програмових поезій і запропонувала студентам, об’єднавши їх у групи за методом «Мозаїка», випереджувальне завдання: прочитати і  скласти історичне дослідження, есе, відгук на прочитану поезію,  в якій авторка застосувала прийом алюзії. (Алюзія (лат. allusio —  натяк) — художньо-стилістичний прийом, натяк, відсилання до певного літературного твору, сюжету чи образу, а також історичної події з розрахунку на ерудицію читача, покликаного розгадати закодований зміст). Для аналізу я запропонувала поезії «Брейгель. «Шлях на Голгофу» - поезію про змалювання байдужості юрби під час розп’яття  Ісуса, «Місто Ур» - про занепад стародавнього шумерського міста через засміченість  і нечистоти, « Одкам'янійте,  статуї  античні» - про екологічні проблеми міст-хмарочосів.. Моєю метою стало спроектувати ці поезії на сучасність, змусити замислитись над проблемами, що є актуальними для наших днів.

  Так, наприклад  біблійний мотив поезії «Брейгель.Шлях на Голгофу» спроектовано на сучасність: чи завжди вміємо підтримати ближнього? Чи не про нашу байдужість йдеться? Чи часто згадуємо тих людей, котрі потребують нашої любові, підтримки чи бодай милостині? Чому й досі людство потопає у злочинах та гріхах, щодня наново розпинаючи Месію? Наше життя – не казка, в якій, з одного боку – добро, а з іншого – зло. Наше життя – це добро і зло в серці кожного. Що ж переможе – вирішувати нам.

   Ліна Костенко у своїх віршах не раз звертається до образу Бога. Поетеса не розтлумачує істини, не повчає, за неї це робить її оригінальний переспів біблійних історій — філоcoфське узагальнення з гіркою іронією, а іноді й гострою сатирою.  ЇЇ біблійні переспіви змушують замислитись кожного з нас – а чим сповнена наша душа? «Воно, як маєш серце не з льодини, розп'яття — доля кожної людини» — свята істина, про яку нагадує Ліна Костенко.

Проблемне питання:  Чи не перетворюємося ми, сучасне покоління,  часом на юрбу, готову кричати: «Розіпни його!»?

 

Особливість викладання літератури полягає у специфічній діяльності  – читанні художнього твору, що є складним індивідуально-творчим процесом, який значною мірою сприяє розвиткові інтелектуальних, моральних, емоційних та естетичних потенцій молодої людини, її креативності, уяви і фантазії, здатності до аналізу й синтезу, до співучасті та співпереживання. Серцевиною творчої читацької діяльності студентів  є естетичне сприймання, самовключення в естетичний зміст і пафос твору, внутрішній діалог з автором, на основі якої відбувається інтерпретація мистецького явища. Під час читання відбувається активна духовна співтворчість читача з письменником, оскільки читач повторює пройдений автором шлях, пізнаючи таким чином життя, вбираючи чужий досвід, зростаючи морально, духовно, інтелектуально, естетично.

Творчість письменника і творчість читача – єдиний процес, що взаємодоповнюється один одним. Автор завжди залишає те, що допрацьовується в уяві глядача, слухача, читача. Відомий бібліограф М. Рубкін вважав, що скільки в книжки читачів, стільки й тлумачень.

   Новела  «Intermezzo» М.Коцюбинського завжди була складною для сприйняття студентів чи учнів школи, адже вона написана в імпресіоністичній манері письма, де виклад матеріалу нагадує потік свідомості ліричного героя, події, що відбуваються з ним, проходять через його враження, зміни настрою.  М.Коцюбинський написав новелу у важкий період свого життя, коли, втомившись від чиновницької роботи, важко переживаючи арешт сестри і жорстокі розправи над революціонерами, занедужавши фізично і морально, відчув виснаження, депресію. Вкрай виснажений письменник їде на перепочинок до села Кононівка, де провів кілька тижнів, насолоджуючись природою.

     Вітагенна технологія заняття передбачає перший  етап заняття – прийом стартової актуалізації життєвого досвіду. Як правило,  студентам пропонується епіграф, близький до теми, проблем заняття і одночасно  їх життєвій позиції. Отож, перед тим, як проаналізувати новелу «Intermezzo», пропоную їм замислитись над повчальними словами Романа Іваничука: «Кожен з нас потрапляє під колесо долі хоч раз у житті, вся річ у тому, щоб підвестися і продовжувати жити далі так, ніби нічого не трапилося». На етапі заняття «Голографічна проекція» ( закріплення вивченого матеріалу) я вдруге звертаю увагу на епіграф і пропоную зробити висновок щодо розуміння даного вислову на прикладі головного героя новели.

   Після певної роботи над історією написання, образами, особливостями, композицією  я пропоную також студентам насолодитись ще раз мовою твору, щоб відчути красу слова (за методом «Спрямоване читання – міркування)»). Наприклад, читаємо-коментуємо уривок:

    «Свіжими ранками я перший будив ще сонну воду криниці. Коли порожнє відро плескалось денцем об її груди, вона ухала гучно спросоння у глибині й ліниво вливалась у нього. Потому тремтіла, сиза на сонці. Я пив її, свіжу, холодну, ще повну снів, і хлюпав нею собі в лице...» - Письменник змальовує природу, зокрема, воду криниці, як живу істоту, надаючи їй невластивих ознак,  а, можливо, не помічених нами раніше, при цьому  використовуючи такі художні засоби як метофори («я перший будив…»,  «ліниво вливалась», «потому тремтіла»), персоніфікацію ( «плескалось денцем об її груди»), епітети («свіжими ранками»,  «сонну воду»), асонанс (повторення голосних літер) и-у-о-е. Домашнім завданням  я пропоную написати міні-твір, таку собі співзвучну мініатюру, на тему краси природи.

         У процесі вивчення української літератури створюються певні психологічні передумови, що виявляються у здатності  студента  заглиблюватися в себе, подумки ставити себе на місце іншого, аналізувати і пояснювати поведінку в різних конфліктних ситуаціях, створювати відносно стійкий образ ”Я”. Література як вид мистецтва підсилює моральні переживання, вона є важливим фактором формування моральної культури особистості.
    Загальновідомо: література має гуманістичну суть і цим вирізняється з-поміж інших навчальних дисциплін. Кожен талановитий твір викликає глибокі переживання, хвилює. У процесі читання спрацьовує особливий психологічний феномен – в уяві молодої людини виникають відтворені автором картини, образи, ситуації. Вони мають на нього сильний емоційний вплив,особливо якщо читач - підліток. Ця властивість емоційного впливу літератури, аж до потрясіння є обов’язковим елементом навчального процесу.

    Ось і при вивченні   кіноповісті Олександра Довженка «Україна в огні" ,  я намагаюсь почути власну думку студентів про вчинок Олесі Запорожець  - запросити до себе переночувати одного з останніх радянських бійців, що залишали село у липні 1941 року.  Методом «Синтез думок»  ми приходимо до єдиного висновку – дівчина намагалася віддати свою цноту (до речі, багато хто із студентів не знають значення цього слова)  «своєму», бо знала, що взавтра буде погвалтована  німцями. Для Олесі було важливо освячення цієї ночі, першої в її житті, тому студенти зачитують вголос рядки, як готувалась дівчина  до цього священного дійства:  

   «Коли у хаті стало темно, вона рішилась перша. Підійшла до полу і довго-довго слала мовчки чисту полотняну постіль. Вона виймала з материної скрині чисті нові рядна, напірначі, рушник, поклала дві подушки рядом, задумавшись на мить, і принесла знадвору квітів.

   Не співали дружки. Ніхто не посівав Олесину постіль ні житом, ні пшеницею, і не шумів у голові весільний хміль. Не співали свахи лукавих пісень. Сама собі Олеся готовила весілля. Тихо було в хаті. Тільки далеко десь гупали важкі гармати та часом торохтів у небі далекий чужий літак.

— Не дивись на мене, — попросила Олеся і, важко зітхаючи, одягла нову сорочку. Василь чув, як стугоніло його серце.

— Як у мене б'ється серце...

— І у мене, — сказала тихо Олеся. — Ой... іди сюди.

Вона стояла коло ліжка у довгій мережаній сорочці. Місяць освітлював її з вікна.

— Як тебе звуть?

— Василь.

— А мене Олеся. Дай руку.

Вона притулила його руку до свого серця.

— Я ніколи тебе не забуду, — сказала вона журно і строго і поцілувала Василя в щоку коротким, холодним, немов дитячим, поцілунком. — Скажи і ти оці слова.

Василь повторив слова і сам не впізнав свого голосу, такий він був низький і урочистий. Василь прозвучав увесь, усім своїм єством, як дзвін.

  Обов’язково  хтось на останній парті скаже в цей момент щось глузливе про  вчинок Олесі, але тоді я запитую:  «А як би ви вчинили на місці дівчини, яка мріяла про першу шлюбну ніч у коханні, а натомість залишилась на наругу  на окупованій німцями території?»    Таке питання нерідко ставить молоду людину у глухий кут, але змушує замислитись  над моральною поведінкою сучасної молоді. 

     Цю ж проблему, тільки під іншим кутом, ставить і Олесь Гончар у романі «Собор». Після ночі «свого падіння» головна героїня Єлька Чечіль боїться переступити поріг старовинного собору, бо відчуває страшенний гріх, опустошеність. Та, переступивши поріг храму,  бачить кучугури комбікорму, міндобрива,  бруд, патьоки на стінах, порізаний на шматки іконостас. Після прочитання цього уривка я пропоную студентам поміркувати  над проблемними питаннями  вітагенного  характеру:

• Чому автор саме очима Єльки Чечіль після ночі її падіння показує занедбаність собору? (Стан собору – це внутрішній стан Єльчиної душі, яка відчувала себе нікчемною, спустошеною).
• Чи віддалась би Єлька бригадирові на території діючого храму? (Ні, бо й мати розповідала про собор як щось величне, святе, і сама вона відчувала здалеку його святість, дивлячись  на сферичність бань, блиск куполів, які єднали небо із землею)
• Чи справедливим  є твердження: занепадає собор – занепадає духовність? (Так, Олесь Гончар у романі й прагне висвітлити проблему бездуховності через ставлення до релігійних святинь, історичних пам’яток).
• Чому ж тоді сьогодні, коли відновились давні храми, збудувались нові, проблема бездуховності  стає найгострішою і найактуальнішою? (На це запитання студенти дають різні відповіді, але більшість схиляється до того, що наше суспільство втратило духовність саме через викорінення в радянські часи віри в Бога).
• Як ви розумієте слова поета-пісняра, нашого сучасника А.Демиденка: «Не буває дороги до храму, якщо храму немає в душі»?

                  Після такого обговорення я показую студентам пожовкле фото п’ятикупольного храму і пропоную відповісти, що це за собор.

    Мато хто дає із юних таращан правильну відповідь – це  Свято-Георгіївський собор Таращі, який стояв у центрі нашого міста на території сучасної міської ради. За словами очевидців, розписи таращанського Свято-Георгіївського собору нагадували оздобу Володимирського собору у Києві, де творив великий Врубель. Його маківки вінчали позолочені хрести. Самі бані і дах були вкриті соковитою зеленою фарбою. Дуже гарним був собор, коли гожого літнього дня над ним пливли легкі білі хмарини, купаючись у бездонній голубіні неба. Зелені свічки тополь ще більше підкреслювали струнку велич таращанського храму. Побудований він був на кошти жителів Таращанського повіту у другій половині ХІХ століття,  а вже у 1935 році тут зсипають зерно, а у 1938-му з нього скидають дзвони, хрести і починають розбирати споруду на цеглу. З цієї цегли абияк складуть вже неіснуючий неоковирний районний Будинок культури і школу у с.Плоскому, частина цегли піде на мощення тротуарів. Так закінчиться історія перлини українського барокко і центру духовного життя таращанського краю - собору Святого Георгія.

   Студенти завжди з цікавістю і жалем слухають розповідь про місцевий собор, будувати який колись приїздили майстри із Суздаля і Рязані за спеціальним проектом, тому подібних зовні храмів в Україні більше не було і немає.

 

    У процесі обговорення проблематики   роману «Собор» Олеся Гончара студенти працюють зі схемою «Фішбоун», що в перекладі  означає «риб’ячий кістяк».    В «голові» цього кістяка вони позначають найголовнішу проблему, що розглядається в тексті. На самому кістяку є верхні й нижні кісточки. На верхніх студенти відзначають пов’язані з головною  проблеми. Напроти верхніх кісточок розташовуються нижні, на яких студенти виписують факти, що підтверджують наявність у тексті роману сформульованих ними проблем. Записи повинні бути короткими, являти собою ключові слова або фрази, що відбивають суть, факти. 

    Висновок по досліджуваній проблемі  – в «хвості». Працюють індивідуально. На етапі рефлексії обмінюються думками в невеликих групах. Потім в результаті спілкування  вибудовується «єдиний» варіант схеми.

     У всі часи формування духовно багатої особистості було завжди найголовнішим, таким воно і залишається. Саме від екології людської душі залежить екологія природи, котра сьогодні стала  теж гостроактуальною проблемою. Порівняйте,   за останні десятиліття, коли ми поступово відлучилися від церкви, з розпадом Радянського Союзу відмовились від багатьох моральних принципів, наша країна стала надзвичайно екологічно забрудненою країною. На проблеми екології я звертаю  увагу студентів під час вивчення багатьох літературних творів, але найгостріше ця проблема розкрита у  тому ж романі «Собор»  О.Гончара. Ще в шістдесяті роки минулого століття О.Гончар звернув увагу читача на те, що в невеличкому селищі на Дніпропетровщині працюють три заводи – металургійний, азотно-фосфорний, та коксо-хімічний. Жителі цього села давно не бачили взимку білого снігу, а влітку не сушили на вулиці випраної білизни. Але проблема забрудненості повітря та  Дніпра перед владою не поставала. Переймалися нею навіть  не всі мешканці. Лише Микола Баглай та його товариш змайстрували очисні фільтри, щоправда, на які не звернули вчасно увагу директори заводів. Порушену у романі проблему я намагаюсь завжди перенести на площину сучасності і власного ставлення студентів до екології.  

За допомогою прийому «Ланцюжок думок» я пропоную студентам визначити,  як особисто кожен з них причетний до забруднення навколишнього середовища, чи хвилюють їх  стихійні сміттєзвалища, замулені водойми, засмічені зони відпочинку, вирізані ліси, загазованість повітря і чи уявляють вони майбутнє своїх дітей у такому екологічному середовищі?  В результаті обговорення  молодь усвідомлює, що кожен з нас щоденно причетний до погіршення екологічної ситуації в Україні і світі, і від нашої байдужості зараз залежить майбутнє нащадків. Адже проблема екології виникла через проблему  бездуховності, пригадаймо слова Ліни Костенко: «Духовний Чорнобиль давно вже почавсь…»

         Підтримка певного психологічного настрою на заняттях – запорука того, що атмосфера добра, гуманності буде глибоко проникати в душу підлітка, відкладатись у підсвідомості, формувати її погляди і мотивувати вчинки. Викладач має бути тонким психологом, який не нав’язує своєї думки, а підштовхує до висновку студента сам. Всім відомий вислів, що найкраще виховує людину життя. Літературні твори  будь якої епохи – то і є життя. А гарне заняття з літератури на умовах творчої співпраці  – це урок духовності для кожного.

   Отже,    сучасні освітні технології критичного мислення і вітагенного навчання  дають можливість викладачу розкривати в підлітках і природні здібності, і могутній духовний потенціал.   Навчаючи виховувати – основний девіз сучасної освіти. Кінцева мета навчання –  вміння акумулювати отримані знання як спонукання до позитивної життєдіяльності. На прикладах літературних творів студенти  мають зосередитись на моральних акцентах, на проблемі вибору своєї життєвої й моральної поведінки. Завдання педагога полягає у розвитку та вдосконаленні умінь молоді  спостерігати, аналізувати, робити висновки, викликати бажання відповідати загальнолюдським ідеалам.

 

    

Література

​

1. Інтерактивні технології навчання: теорія, практика, досвід: Метод. Посібник. – К. – 2002.
2. Когут О.І. Інноваційні технології навчання української мови і літератури. – Тернопіль: Астон, 2005. – 203с.
3. Освіта і школа XXI століття. Збірник матеріалів міжнародної конференції / Чернігів, 2000
4. Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. Науково-методичний та літературно-мистецький журнал. / К., Педагогічна преса, №9, 2009
5. Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. Науково-методичний та літературно-мистецький журнал. / К., Педагогічна преса, № 4,5, 2010