Методична розробка заняття  з української літератури з використанням  інтерактивних технологій кооперативно-групового навчання

Козачук Олена Іванівна,

викладач української мови та літератури

Таращанського агротехнічного коледжу

 

Я лиш інструмент, в якому плачуть сни мого народу…

(Ліна Костенко. Загальний огляд життя та творчості. Поезії)

А що таке життя?

Чи те, що переждалось?

Чи все-таки життя –

Це те, що відбулось?

Ліна Костенко

 

Мета: ознайомити студентів з життєвим та творчим шляхом Ліни Костенко, з´ясувати особливості її індивідуального стилю, тематичні домінанти творчості;

удосконалювати навички ідейно-художнього аналізу поетичних творів; розвивати вміння визначати порушені в них проблеми, розуміти естетику мислення поетеси; виховувати почуття краси слова;  формувати внутрішню потребу у духовності, розуміння власної причетності до сьогодення.

Тип заняття: комбіноване заняття

Форма заняття: заняття критичного мислення

Обладнання: мультимедійний проектор, презентації, відеозаписи творчого вечора, виставка останніх видань  Ліни Костенко , аудіодиски з її творами, аудіозаписи пісень у виконанні Ольги Богомолець.

 

ПЕРЕБІГ ЗАНЯТТЯ:

І. Організаційний момент.

ІІ. Мотиваційний етап.

Кожен із нас щоденно, щохвилинно,  щосекундно постає перед проблемою вибору між буденним і духовним, матеріальним і моральним. Шкода тільки, що у більшості це відбувається лише на рівні півсвідомості.

Пам’ятаєте нещодавно прочитану баладу Івана Драча «Крила» — про дядька Кирила з крилами, які виросли за його плечима в новорічну ніч? Насправді ті крила — внутрішня потреба духовності, вивищеності над земним. Але потопаючи в буденному, дядько Кирило відчував свою невлаштованість у побуті, непристосованість до життя – тоді взяв та й відрубав ті крила. А вони проросли вночі знов, бо душа Кирила рвалася до чогось незвіданого і прекрасного.

Я переконана, що душа кожної людини рано чи пізно нагадує про себе потребою Краси, Слова, Добра, Любові. В такий момент хтось візьме до рук Святе письмо, а хтось із нас дістане з полиці збірку поезій Ліни Костенко….

 

А й правда, крилатим ґрунту не треба.

Землі немає, то буде небо.

Немає поля, то буде воля.

Немає пари, то будуть хмари.

В цьому, напевно, правда пташина…

А як же людина? А що ж людина?

Живе на землі. Сама не літає.

А крила має. А крила має!

Вони, ті крила, не з пуху-пір«я,

А з правди, чесноти і довір«я.

У кого — з вірності у коханні.

 У кого — з вічного поривання.

У кого — з щирості до роботи.

У кого — з щедрості на турботи.

У кого — з пісні, або з надії,

Або з поезії, або з мрії.

Людина нібито не літає…

А крила має. А крила має!

                                                                          Крила

ІІІ. Оголошення теми, мети заняття.

ІV. Сприйняття і засвоєння навчального матеріалу.

 

1. БЛОК «ЗНАЙОМСТВО»

• Слово викладача

Сьогодні ми поговоримо про людину, яка для багатьох уособлює альтернативну, тобто справжню Україну. Той вимір і систему координат, від яких, на жаль, чимала частина суспільства відходить. Цьогоріч 19 березня знаній поетесі Ліні Костенко виповниться 83 роки. Ми з вами навіть не усвідомлюємо, що живемо в ту епоху, коли поет такого масштабу, яким є Ліна Костенко, ще поряд з нами, живе нашими болями і передчуває наше майбутнє, кидає виклик вже сучасній системі і творить свої поетичні шедеври…

Кожна збірка творів Ліни Костенко – справжнє явище в нашій літературі. Це більше ніж поезія – тут правдива українська історія і філософія, національний спосіб мислення, наші чесноти і вади. Тут минуле і сучасне, просвічене рентгеном авторської думки, що охоплює буття рідного народу. Тут дух супротиву і непокори – він пульсує емоційно-наснажено, пристрасно. «Я лиш інструмент, в якому плачуть сни мого народу», — сказала вона про себе сама так влучно.

Глибинний зв’язок зі своїм народом, осягнення його історичних витоків, тонке проникнення в його духовну сутність, здатність жити почуваннями рідної нації – усе це становить феномен Ліни Костенко як поетеси, що кинула виклик ще радянській тоталітарній системі й не дозволила ні на грань обмежити волю митця.

 

    

У поезії Ліни Костенко відчувається незламність і ніжність, принциповість і емоційність, а ще загострене розуміння Краси. Є краса природи, краса слова, краса думки, краса вчинку, краса почуття…. Саме на ґрунті возведеної до культу Краси (у всіх її виявах) і постають іі поетичні шедеври.

(Звучить пісня «Я вранці голос горлиці люблю» у виконанні О. Богомолець)

Я вранці голос горлиці люблю. 
Скрипучі гальма першого трамваю 
я забуваю, зовсім забуваю. 
Я вранці голос горлиці люблю. 

Чи, може, це ввижається мені 
той несказанний камертон природи, 
де зорі ясні і де тихі води? — 
Я вранці голос горлиці люблю! 

Я скучила за дивним зойком слова. 
Мого народу гілочка тернова. 
Гарячий лоб до шибки притулю. 
Я вранці голос горлиці люблю…

 

Проблемне питання:  Які почуття викликала у вас ця поезія, виконана Ольгою Богомолець? Чи пасує  поезії саме ця музика? Чи досягає ця пісня ефекту «впливу» на душу слухача? Чим саму

 

    Ліна Костенко володіє якоюсь магічною силою. Її поезія звертається до нас своєю спресованою і виразною мовою, і ми починаємо розуміти все те, що невимовно дрімало в наших душах, турбувало, болісно тривожило. Зрештою, саме тому ми й любимо її вірші, бо вони допомагають нам жити, відкривають світ загальнолюдських цінностей, а у найважчі хвилини – допомагають вистояти, витримати, не зігнутися:

Блажен той муж, воістину блажен
котрий не був ні блазнем, ні вужем.

Котрий вовік ні в празники, ні в будні

Не піде на збіговиська облудні.

І не схибнеться на дорогу зради,

І у лукавих не спита поради.

І не зміняє совість на харчі, — Душа його у Бога на плечі

І хоч про нього кажуть: навіжений,

то не біда, — він все одно блаженний.

Давидові псалми

Ліна Костенко належить до тих поетів, які приходять у світ, щоби змінити його. Для цього таким людям дано найважливіше —сильного лицаря, тобто янгола-охоронця, який захистить своїми крилами найуразливішу душу. Душа поета — особлива. Той, хто може поринати за межу чорно-білих істин і викрадати, немов Прометей, Слово, має особливу душу, що перебуває в стані постійного зв’язку зі світом. Тож дізнаємося про її життя та творчість більше.

 

• Презентація життєвого та творчого шляху поетеси.  (Заздалегідь обрані студенти захищають свої презентації)
• Інтерактивна вправа «Мікрофон»:

• Чи наклало  дитинство Ліни Василівни, зболене репресією батька та обпалене війною, свій напечаток на характер, світогляд, творчість поетеси?
• Яку роль відіграло у формуванні світогляду і рис творчості Ліни Костенко навчання у Московському літературному інституті?
• Прокоментуйте поезію Ліни Костенко фактами з її біографії:

Я пішла як на дно. Наді мною свинцеві води.

Тихі привиди верб обмивають стежку з колін.

Захлинулась і впала, як розгойданий сполох свободи,

як з німої дзвіниці обрізаний ворогом дзвін.

 

Я вгрузаю в пісок. Може, десь там, в часах потомних,

Хтось, колись, пригадає і тихо мене позве.

Дивні риби, і хмари, і тіні биків бетонних –

все пливе наді мною… усе наді мною пливе…

 

Мені сниться мій храм. Мені сняться золочені бані.

У високому небі обгорілої віри хрести.

Мені холодно тут. Та, принаймні, — ніякої твані.

Глибина, вона що ж? – потойбічна сестра висоти…

 

• Як поетеса намагалася донести свої твори до читача у 70-80-ті роки ХХ століття?
• Як пояснити факт частого відвідування поетесою Чорнобильської зони у 90-х роках?  відмови  від звання Героя України, урочистого вшанування її ювілейних дат?

• «Знайомство зблизька» – перегляд відеофрагменту творчого вечора  Ліни Костенко у Харкові.
• Презентація «Сучасна Ліна Костенко» (огляд останніх видань)

Короткий коментар викладача.

• Рефлексія «Галерея думок»: трактування студентами епіграфу заняття .

 

2. БЛОК «ТВОРЧЕ ДОСЛІДЖЕННЯ» (Передбачає випереджувальне завдання та захист творчої роботи)

• Слово викладача

Ліна Костенко – поет із надчутливим камертоном, що ловить найменші вібрації часу, але водночас є найсуворішим моральним суддею. Її поезія – це універсальний метатекст, який існує поза часом, дає відповіді на головні філософські питання і визначає шкалу етичних та естетичних цінностей людини. Багатовекторність, багатогранність і цілісність, глибина, філігранність і висока енергетика слова – ось риси, притаманні творчості поетеси.

Американський літературознавець Джордж Луцький назвав Ліну Костенко „царицею поезії в Україні». У чому ж загадка цього магічного, чаруючого впливу слова на читача?

• Захист презентації «Особливості поетичного стилю Ліни Костенко»

 

Ліна Костенко – рідкісний майстер у володінні словом. Висока енергетика її поетичного слова полягає у відчутті читача, що це його думки, почуття, поривання передає поетеса, що вона вміє бачити крізь століття і пророчити майбутнє: «Тривожними уважними очима моя душа подивиться на все Які фатальні наслідки и причини великий світ над прірвою пасе!» Вона на диво органічно складає свій звукопис: «Суху розмову полум’я із листям до ночі сумно слухають сади…», «Лисніють листками ліси…», «Село сосновий виверне кожух і йде назустріч, як весільна теща…». Вже навіть із цих наведених рядків помічаємо вишукану традиційність образів, риси справді самобутнього, неповторного стилю.

Ознайомлюючись з літературознавчими дослідницькими статтями, пов’язаними із творчістю поетеси, ми звернули увагу на той факт, що майже усі вчені вказують на особливу образність її віршів, яка просто не може залишитися не поміченою. Наприклад, розглядаючи збірку „Сад нетанучих скульптур», дослідниця Л. В. Краснова зауважує: „Ліна Костенко – майстер деталі, гострометафоричного і водночас предметно точного образу, відчутного на дотик, зримого, пластичного, що створює настрій, дає відчути аромат часу і місця дії».

Дослідники О. та Ю. Чекан зазначають: « Поезія Ліни Костенко – це музика слова. Пристрасна і велична». Серед багатьох своїх сучасників вона чітко вирізняється високою культурою мови своїх творів.  «Відміна риса поетичного таланту Ліни Костенко – високий рівень думання, долання висоти, що стало нормою», так сказав про її творчість  В.Базилевський.

Прикметною рисою творчості поетеси є інтелектуалізм – рух, поезія, злети думки, яка осягає великі історичні простори, напружено шукаючи ключів до таємниць буття людини, нації, людств. Візьмемо для прикладу вірші, написані то від імені художника Верне, який, щоб змалювати грозу на морі, попрохав прив´язати його до щогли під час бурі, то від імені боже + вільного Ван Гога, який цінував свободу понад усе, то від вигнанця Флоренції Данте, то від імені Шевченка, який прощається з Княжою горою, де написав «Тризну», «Наймичку», «Слепую», то від імені спаленої живцем Жанни д´Арк, то від бранки Марусі Богуславки… Поетеса гостро відчула їх епоху, їхній біль, а це під силу лише обраним.

Афоризми — це одна з констант поетичної манери Ліни Костенко: «Куди йдемо? Який лишаєм слід? Хто пам’ять змив, як дощик акварельку? Все менше рук, що вміють сіять хліб, все більше рук, що тягнуть все у пельку», « І кожен фініш – це, по суті, старт», «Ті, що народжуються раз на століття, умерти можуть кожен день», «Кулі примхливі, як дівчата, — вибирають найкращих», «Підлість послідовна, як геометрія, — вибирає найчесніших». І все-таки – «поезія – це завжди неповторність, якийсь безсмертний дотик до душі»

Поезія Ліни Костенко художньо осмислює загальнолюдські вартості, примушує задуматись над тим, що залишає по собі людина. Вірші поетеси наповнені філософською наснагою роздумів про роль мистецтва, відповідальністю митця перед часом, своєю совістю.

В її поезіях досхочу ремствувань, докорів історії, долі й співвітчизникам, зневіри й навіть відчаю – це свідчить про драматичну напругу віршів.

Ліна Костенко прагне осмислити все накопичене й вистраждане народом століттями несвободи, боротьби, перемог і поразок, щоб нічого не розгубити в далекій дорозі третього тисячоліття – в цьому виражається її історизм мислення.

 

• Захист презентації «Тематичні домінанти творчості Ліни Костенко»

 

Тематичні домінанти поезій Ліни Костенко:

— Бог: звертання до образу Бога — Ісуса Христа, віра і зрада; переспіви Давидових псалмів; 

— духовність: призначення людини в світі, в космосі, потреби душі, екологія душі, мораль як філософська категорія,  майбутнє людства;

— пам’ять: історія і батьківщина, величні постаті в історії, світова культура, прогрес і людство, зв'язок часів; зв'язок поколінь;

— творча особистість: поет, його сутність, висота моральних критеріїв митця, роль мистецтва в житті суспільства,  слово поета, слава і свобода;

— природа: причетність поетеси до природи, гармонія і дисгармонія людини і природи, Чорнобиль, сучасна екологія; ліс –  осінь – дощ - ріка

— любов: шляхетність почуттів, високе і чисте кохання, сум, біль, невгамовна пристрасть і розмірене щастя.

 

3. БЛОК «РОБОТА В МАЛИХ ГРУПАХ»

Групи студентів отримали випереджувальне завдання проаналізувати один з віршів Ліни Костенко (на вибір) і захистити свою роботу. Інші студенти під час виступу товаришів заповнюють таблицю, подану нижче в додатках.

Кожна група працює на занятті  за однією схемою:

1. Виразне читання вірша напам’ять.
2. Критичний коментар
3. Проблемне питання до аудиторії.

 

• Перша група: тема — ДУХОВНІСТЬ — БОГ

Брейгель. «Шлях на Голгофу»

 

То ж не була вузесенька стежина.

Там цілі юрми сунули туди.

І плакала Марія Магдалина,

що не подав ніхто йому води.

 

Спішили верхи. Їхали возами.

Похід розтягся на дванадцять верст.

І Божа Мати плакала сльозами —

та поможіть нести ж йому той хрест!

 

Чи ви не люди?! Що за чудасія,

дають старцям, підсаджують калік,

а тут же йде, ну, добре, не Месія,—

людина просто, просто чоловік!

 

Юрма гуде і кожен пнеться ближче.

Хтось навіть підбадьорює: терпи,

вже он Голгофа, он Череповище! —

хрущали під ногами черепи.

 

Сказати б, зброя, це хіба єдине?

Так що б зробили стражники юрбі?

А в юрмах тих малесенька людина тягла хреста важкого на собі.

 

 

І хоч би хто! Кому було до того?

Всі поспішали місце захопить.

Воно ж видніше з пагорба крутого,

як він конає, як вій хоче пить.

 

І він упав. І руки аж посиніли.

Тоді знайшовся добрий чоловік:

наморений ідучий з поля Симон,

що йшов додому в протилежний бік.

 

Коли ж звершилась вся ця чорна справа,

і люди вже розходилися ті,—

от парадокс: заплакав лиш Варава,

розбійник, не розп'ятий на хресті.

 

Чи пожалів, чи вдячен був Пілату,

чи втямив, темний, раптом щось нове:

що Божий Син таки іде на страту,

а він, розбійник,— він таки живе.

 

Біблійний мотив спроектовано на сучасність: чи завжди вміємо підтримати ближнього? Чи не про нашу байдужість йдеться? Чи часто згадуємо тих людей, котрі потребують нашої любові, підтримки чи бодай милостині? Чому й досі людство потопає у злочинах та гріхах, щодня наново розпинаючи Месію? Наше життя – не казка, в якій, з одного боку – добро, а з іншого – зло. Наше життя – це добро і зло в серці кожного. Що ж переможе – вирішувати нам.

Ліна Костенко у своїх віршах не раз звертається до образу Бога. Поетеса не розтлумачує істини, не повчає, за неї це робить її оригінальний переспів біблійних історій — філоcoфське узагальнення з гіркою іронією, а іноді й гострою сатирою.ЇЇ біблійні переспіви змушують замислитись кожного з нас – а чим сповнена наша душа? «Воно, як маєш серце не з льодини, розп'яття — доля кожної людини» — свята істина, про яку нагадує Ліна Костенко.

Проблемне питання:  Чи не перетворюємося ми, сучасне покоління,  часом на юрбу, готову кричати: «Розіпни його!»?

• Друга група: тема – ПАМ'ЯТЬ

 

…І жив народ. І звався він шумери.

Все пережив, і війни, й землетрус.

І древні воїни, що вмерли,

держали кубки біля вуст.

 

У тій долині, що аж ген де

пісками плавить небосхил,

царі, поети і легенди

лягли в шість ярусів могил.

 

Отак помалу і помалу

вони ішли у забуття.

А з міста Ур, з міського валу

шумери сипали сміття.

 

Все вище й вище, вище й вище

смітник тотальний виростав.

А що було там кладовище,

то вже ніхто й не пам'ятав.

 

В долині Тигра і Євфрата,

котру заносить жовтий мул,

поблякне слава Герострата

перед твоєю, місто Ур!

 

Бо то ж вогонь, то діло чисте.

В руках людини — то життя.

А ти, пихате і речисте,

по груди вгрузло у сміття.

 

Навалом сипавши непотріб,

засипав, сам не знав коли,

мечі, шоломи, арфи, котрі

твоєю славою були!

 

Чи стали люди твої ниці,

чи вже якась на них мана,

що ти засипав ті гробниці,

що ти забув ті письмена?!

 

Які врятують тебе гуси,

о найнещасніший народ,

що, переживши такі струси,

не пережив своїх глупот?!

 

..Ідуть роки. Ідуть століття.

Хтось щось руйнує. Хтось і створює.

А місто Ур зсипає сміття,

зсипає сміття на свою історію.

 

Історична довідка. Ур — стародавнє шумерське столичне місто в південному Межиріччі. Витоки заснування міста йдуть у 5-е тис. до н. е. У III тисячолітті до нашої ери Ур було одним з найбільших центрів цивілізації, яке розташовувалося на території сучасного Іраку. В епоху свого розквіту воно було багатонаселеним містом з чудовими храмами, палацами, площами і громадськими будівлями, а його жителі (і чоловіки, і жінки) любили прикрашати себе ювелірними виробами.

Коли місто було пограбоване еламітами, його центральну частину забудували житловими будинками, які досить швидко старіли, втрачаючи монументальний вид.

Будинки розташовувалися якнайближче один до одного. Між ними тяглися лише вузькі, криві вулиці, а то ще вужчі проходи й тупики, на яких інколи не могли розминутися навіть два пішоходи. На вулицях Ура неможливо було проїхати на колісниці.

Весняні дощі перетворювали вулички в потоки бруду. Шумери не залишали нечистоти в будинках, їх намагалися вивести по трубах на вулицю. Шуліки й собаки розтаскували сміття, а вітер, що налітав з пустелі, розвіював його. На вулицях росли шари пилу й непотребу. Невдовзі місто стало настільки засміченим і непривабливим, що шумери залишили його.

Саме зневажливе ставлення до власної історії, на думку Ліни Костенко, і призвело до знищення цієї цивілізації. Паралель напрошується сама собою – чи не ми, українці, паплюжимо досі свою історію, зневажливо ставимося до багатьох своїх героїв, які віддали життя за Україну? Та, чи власне, знаємо ми її до пуття?

Так, це про нас йдеться в алегоричній формі, бо ж Ліна Костенко знає, що міста Ур давно вже нема. Хто ж тоді досі «зсипає сміття на свою історію»? Твір має виразний притчевий характер. Поетеса саркастично натякає на нашу байдужість до звитяг предків, їх мрій, перемог, поразок. Чи не ми страждаємо анемією пам’яті і прирікаємо себе цим на повільне самознищення?

Наголошує вона й на темі зневажливого ставлення до рідної мови: невже люди настільки стали байдужими, що забули « ті письмена?!»

Головна думка цього твору полягає в тому, що свою власну історію, мову треба не тільки знати, але її треба ще й оберігати, захищати від паплюження. Як це зробити – хай замислиться кожен з нас.

Проблемне питання: Чи порушує у вірші «Місто Ур» Ліна Костенко екологічну проблему сучасності, чи мова йде тільки про втрату національної пам’яті?

 

• Третя група: тема — ПРИРОДА — ЕКОЛОГІЯ

Одкам'янійте, статуї античні…

Одкам'янійте, статуї античні,

одкам'янійте і кричіть на гвалт!

В Лос-Анжелесі пальми синтетичні

уже вростають коренем в асфальт.

 

Там смог навис, і сонце тяжко гріє,

потік машин тісніший череди,

і алігатор міста — алергія — виходить із асфальтів, як з води.

 

Дерева вже тримаються за стіни,

вони ідуть із міста ледь живі.

Невже колись і їх уже не стане,

ні коника в реліктовій траві?

 

Сухі гілки — це вже вінок терновий.

Останній клен світ за очі забіг.

Залишиться єдиний лист кленовий — бетонний лист — розв'язкою доріг.

 

Ліси мої, гаї мої священні!

Пребудьте нам вовіки незнищенні!

Природа для Ліни Костенко – це святиня, вона усвідомлюється нею як виразник душевного притулку людини, джерело наснаги і творчого натхнення.  У багатьох поезіях розкривається повне злиття єства поетеси з природою: «Я дерево, я сніг, я все, що я люблю, і, може, це і є моя найвища сутність…»

Поезію « Одкам’янійте, статуї античні…» Ліна Костенко написала в другій половині ХХ століття, не уявляючи, мабуть, сучасних масштабів екологічного лиха в Україні. А, можливо, у вірші застосований прийом алюзії (художньо-стилістичний прийом, натяк, відсилання до певного літературного твору, сюжету чи образу, а також історичної події з розрахунку на ерудицію читача, покликаного розгадати закодований зміст)?Сьогодні у поезії можна змінити назву міста Лос-Анжелес на Київ – і вірш стане таким реалістичним, правдоподібним, що стає страшно. І вже останні рядки сприймаються як молитва, бо й ліси, гаї в їх первозданній красі на Україні — це диво.

Образ античних статуй – це уособлення байдужості сучасної людини до навколишнього середовища, хоча давно вже треба кричати «ґвалт!». Епоха технічного прогресу принесла людині загрозу духовного зубожіння – це ж обернулося для нас екологічною катастрофою, наслідки якої ми не усвідомили й до сьогодні. Чорнобиль, вирубані ліси, парки, забудовані сквери, отруйні викиди заводів, безкінечні автомобільні черги, купи сміття – це далеко не весь перелік нашої байдужої діяльності за останні десятиліття.

Рятувати землю, міста, села, ліси, ріки не закликає — молить українців Ліна Костенко. Інакше буде запізно. Не для нас – для нащадків…

Проблемне запитання: У багатьох поезіях Ліни Костенко про природу присутній образ лісу: «Цей ліс живий. У нього добрі очі…», «Сосновий ліс перебирає струни…»,  «Обступи мене, ліс, як в легенді про князя Хетага…»,   «Вже третій день живу у лісі, годую білочку з руки…», «Самі на себе дивляться ліси, розгублені од власної краси…». Чим пояснюється  таке часте звертання поетеси до цього образу?

 

• Четверта група: тема – КОХАННЯ

Епілог

Я, підданка своїх обов'язків,

я, васал свому королю,

я люблю тебе тихо, боязко,

я прощально тебе люблю.

Не жалкуй за мною. Я мічена.

Мене кожне лихо згребе.

На прощання, тобою засвічена,

подарую тобі себе.

Це б лишитись. Але не можу я.

Нареченою нарече й

заколисує, заворожує

чорнобрив'я таких ночей.

 

А в моєму краю ойчистому

б'ють гармати, свистить картеч.

Я не жінка. Найкращі лицарі

наді мною зломили меч.

Мені легко, що вже аж трудно.

Мені страшно: забуду пароль.

Мене кличе суворо і трубно

мій обов'язок, мій контроль.

Не кажи, що не маю рації,

і докорами не карай.

Я в любові — як в еміграції.

Відпусти мене в рідний край.

Кохання в ліриці Ліни Костенко —це кристал із безліччю граней. Свято. Полон. Шаленство. Наслання. Хвороба. Сон. Чаклунство… Це самозреченість і відчай, втіха і смуток, беззахисність і сила.

Лірична героїня цієї поезії – сильна особистість, яка жертвує коханням во ім’я обов’язку. В її «ойчистому» краї — авторський неологізм – «б’ють гармати, свистить картеч», і вже на шальках життєвих терезів переважує обов’язок. Кохання для ліричної героїні – еміграція, але воно «освітило» дорогу в житті, подарувало найкращі хвилини.

А, можливо, почуття обов’язку – це вигадка уяви? Просто кохання надто сильне, надто болюче і загрожує втратою контролю над собою? Лірична героїня Ліни Костенко кохає ніжно, віддано, але це прекрасне почуття не затьмарює їй світу, не відбирає розуму, не робить слухняною і покірною. Воно може принести сльози чи щасливу посмішку, горе чи радість, але ніколи не зможе примусити людину забути, хто вона є і яке її призначення на землі.

Поезія має цілу низку художніх засобів: поетичний повтор займенника я (мене, мені), що підкреслює внутрішній драматизм почуттів, метафора-прикладка («Я, підданка своїх обов’язків…»), метафоричний епітет («Я мічена», «тобою засвічена»), розгорнута метафора («Нареченою нарече й заколисує, заворожує чорнобрив’я таких ночей»), заперечення («Я не жінка»), протиставлення («Мені легко, що вже аж трудно»), інверсія («Мене кожне лихо згребе»), порівняння («Я в любові – як в еміграції»), неологізми («чорнобрив’я ночей», «ойчистий край»)

Проблемне питання:  Який зміст, на вашу думку, вклала авторка в останні два рядки поезії?

• П’ята група: тема — ОСОБИСТІСТЬ ПОЕТА

 

Душа Моя, Знайдибіда!

 

Душа моя, знайдибіда!

Знайди біду, не вернешся.

Яку біду надибала?

Стоїш і не одвернешся.

Душа моя обпалена,

І як ти ще жива?

Шукаєш, мов копалини, –

Слова, слова, слова!

Оголеними нервами

Угадуєш словам

Нестачу мікровольта

І зайвий міліграм.

 

Душа з очима снайпера

В трагічній німоті,

Здається, що вже знайдено.

І знову – ні, не ті!

У легкості вітрила

І в попелі згорань

Ти знаєш слово-брилу

І слово-філігрань.

Ти дома – тільки в невідомості,

Ще кожен вірш, як перше «ма»

І десь над гранями свідомості

Є те, чого іще нема.