СЦЕНАРІЙ
Відкритого засідання
присвяченої Міжнародному дню поезії,
Єдиний мудрець на світі – це поет…
Сила слова Тараса Шевченка,
краса слова Ліни Костенко,
виваженість слова Леоніда Кисельова
Викладач:
Ведуча 1: Що таке поезія?
Це – мука:
Підступає, множиться, болить.
Іноді візьме тебе за руку,
Іноді відпустить і мовчить.
Ведуча 2: Що таке поезія?
Це – свято:
Грає в тобі музикою слів,
Молодечо, радісно, крилато
Викресає іскру з почуттів.
Ведуча 1: Що таке поезія?
Це – совість:
Бо коли несила говорить,
То вона заплаче… І говорить,
І сльозою кожною бринить.
Ведуча 2: Що таке поезія?
Це – проза,
Що до рими пнеться в лабіринт.
Вулканічна лава, що морозить.
Жар вогню, що в спеку холодить.
Ведуча 1: Що таке поезія?
Молитва.
Звернення до Бога і людей.
Це - любові невимовне світло,
Що до Тебе крізь цю ніч веде.
Ведуча 2: Поезія... Вона покликана хвилювати, давати насолоду, плекати високі почуття, збагачувати духовність.
Ведуча 1: Поезія, як зазначено в ухвалі ЮНЕСКО, може стати відповіддю на найгостріші та найглибші духовні запити сучасної людини, але для цього необхідно привернути до неї якнайширшу громадську увагу.
Ведуча 2: Саме тому ухвалою 30-ої сесії ЮНЕСКО встановлено Всесвітній день поезії — свято, яке відзначається щороку 21 березня (в день весняного рівнодення). Вперше воно було відзначене 21 березня2000 року.
Ведуча 1: Генеральний директор ЮНЕСКО закликав усі держави, громадські організації та асоціації у Всесвітній день поезії віддати належне поезії та задуматися про ту фундаментальну роль, яку вона відіграє в діалозі між культурами — в діалозі, який є гарантом миру.
Ведуча 2: В Україні Всесвітній день поезії відзначають з 2004 року.
Ведуча 1: На заняттях із української та зарубіжної літератури ви знайомитеся із кращими зразками світової лірики. Сьогодні ми знову звернемось до, для когось – рідної і близької, а для когось – незрозумілої і чужої, її величності – Поезії.
Ведуча 1: Говорячи сьогодні про поезію, ми не маємо права оминути творчість нашого Пророка, великого Кобзаря – Тараса Шевченка.
Ведуча 2: Він став синонімом сумління свого часу. Промовистим щодо значення його творчості є вислів Остапа Вишні: «Тарас Шевченко! Досить було однієї людини, щоб урятувати цілу націю».
Ведуча 1: Тараса Шевченка розуміємо настільки, наскільки розуміємо себе – свій час і Україну в ньому. Він сам приходить у наш день. Але і ми повинні йти до нього.
Ведуча 2: Отож, відкриваємо першу сторінку нашого засідання «Вірші з «Кобзаря». Просимо всіх бажаючих залучитися до акції безперервного читання віршів Тараса Шевченка.
Перегляд відеоролика
Читання віршів з «Кобзаря»
Ведуча 1:На сьогодні важко знайти приклад самовідданості і безкомпромісного служіння своєму народові, як це робив Великий Кобзар. Слово Шевченка сильне і пророче.
Ведуча 2: Проте кожен, я впевнена, погодиться з думкою, що коли говорити про високу поезію, глибинність думки, красу слова, то зразу ж згадується ім’я Ліни Костенко, чиє день народження припадає на переддень Всесвітнього дня поезії – 19 березня цього року їй виповнилося 83.
Ведуча 1: Своє життєве призначення і свій шлях – поезію – вона обрала свідомо і жодного разу не пошкодувала про такий вибір, хоч іноді було дуже важко.
Звучить відеозапис вірша «Доля»
Ведуча 2:Серед віршів Ліни Костенко є поезії про Тараса Шевченка. Безперечно, сила його слова розбудила поетичний геній не одного українського поета, але у Ліни Василівни свій погляд на Шевченка.
Ведуча 1: Поет - не жрець, що курить фіміам
Чи творить в тишині нічній молитву,
Поет - борець, що кличе військо в битву
І першим йде в запеклу битву сам.
Ведуча 2: Звісно, поет, як стверджує Ліна Костенко – борець, але ж їй належать рядки: «Поезія – це свято, як любов….». Отож, відкриваємо другу сторінку нашого зібрання «Неповторність слова Ліни Костенко»
Читання улюблених віршів Л.Костенко
Ведуча 1: Поезія - це не тільки вірші, як дехто помилково вважає, це спосіб світосприйняття. Коли людина не байдужа, коли вона знімає капелюха, щоб привітатися на чужині зі знайомими квітами, як це зробив Коцюбинський, вона вже - поет. Коли просто бажає поділитися радістю кохання або замріяно дивиться на зорі - це теж поет.
Викладач: Про молодого талановитого київського поета Леоніда Кисельова говорили, що він може стати новим Лермонтовим, чи Пушкіним, або, може, навіть Шевченком... Його зірка рано пронизала небосхил яскравим спалахом - і так само раптово згасла через тяжку хворобу. Після блискучих російськомовних віршів, що були надруковані в Москві і наробили там чимало галасу, почав Леонід писати українською мовою. Знаменитий російський поет Олександр Твардовський дав згоду на першу публікацію поезій молодого таланту в редагованому ним часописі «Новый мир», яку було підписано коротко - «Леонід Кисельов, учень 10 класу школи № 37 м. Києва». Але після тієї публікації про нього заговорила вся літературна (і не тільки) громадськість Москви - обуренню гонорових академічних кіл Росії не було меж! Київський десятикласник дозволив собі зневажити «священну» особу Петра І, ще й посилаючись на думку Тараса Шевченка!
А в Україні, в газеті «Літературна Україна» його поетична добірка вийшла з теплим напутнім словом Івана Драча - щоправда, 12 квітня 1968 року, всього за декілька місяців до смерті Леоніда...
Він почав писати українською мовою тоді, коли вона зазнавала чи не найбільших гонінь і від так званих «державних керманичів», і від простих людей. Тоді українці вели своїх малюків до російських шкіл, тоді паплюжилось усе українське. А він, син російського письменника, на запитання друзів про те, чому саме українська пісня, чому українською мовою, відповів: «А ось цього я не вмію пояснити. Я так відчуваю. Та якщо вважати поезію одним із засобів самовизначення, то доведеться примиритися з тим, що я саме так самовизначаюсь...»
Презентація про життя Л.Кисельова
Ведучий 1:Двадцять два роки - це лише початок життя. Попереду стільки не прочитаних книжок, стільки не почутих мелодій американського джазу і українських народних пісень, які дуже любив Леонід Кисельов. Але жорстокий і підступний ворог - лейкемія - з 16 років намагався здолати поета. І юнак боровся з хворобою до кінця, до своєї останньої 22-ї весни...
Ведучий.Останні два роки Леонід писав вірші українською і, безперечно, це сталось під впливом сили слова тараса Шевченка. Отже, перегорнемо останню сторінку нашого засідання: «Світ поезії Леоніда Кисельова»
Леонід Кисельов
****Позабуду все обиды,
И вдругнапомнятпесню мне
На милом и полузабытом,
На украинскомязыке.
И в комнате, гдекакбатоны,
Чужиелица без конца,
Взорвутсячерныебутоны -
Окаменевшиесердца.
Я постоя у краябездны
И вдруг пойму, сломясь в тоске,
Что все на свете - толькопесня
На украинскомязыке.
***Та не однаково мені…
Шевченко
Він був як полум'я. Його рядки —
Дзвінкі і небезпечні, наче криця,
Переживуть і жито, і пшеницю,
І хліб, і сіль, і війни, і віки.
Він був як полум'я. Свої слова —
Легкі, як небо, сині, наче квіти,
Що ними тільки правду говорити, —
Він в наші душі спраглі наливав.
Він був як полум'я.
***
КАТЕРИНА
Доки буде жити Україна
В теплім хлібі, в барвних снах дітей —
Йтиме білим полем Катерина
З немовлям, притнутим до грудей.
Освятивши невимовним болем
Все прийдешнє, кожну нашу мить,
Йде вона і мов велике коло,
Біле небо навздогін летить.
Про дівочу цноту, про калину
Не співай, поете, не квили,
Бо іде сьогодні Катерина
Тим шляхом, що наші кревні йшли.
Вилами розхитували трони,
Руйнували все старе дотла,
Тільки би Шевченкова Мадонна
В сніжне небуття не полягла!
Тільки би вона донесла сина
До свого народу, до людей.
Біле поле. Біла Катерина
Знемовлям, притнутим до грудей.
***
Укамені, в дереві, на папері,
У бронзі, в мармурі, в небутті…
А вже на крицевій небесній сфері
Літавці карбують його путі.
На ритинах, на порцеляні,
На прапорах, на рушниках…
І не приспати його кохання,
Не вколисати на рушниках.
Треба Вкраїни. Надій і суму,
Селянських хат і курних шляхів.
Треба землі, де завжди пульсує
Шевченкове серце, Шевченків гнів.
1968
Поэтуневозможноумереть
В больницеили дома на постели.
И даже на Кавказе, на дуэли,
Поэтуневозможноумереть.
Поэтуневозможноумереть
В концлагере, в тюремномгулком страхе,
И даже в липких судорогах плахи
Поэтуневозможноумереть.
Поэтыумирают в небесах.
высокаяих плоть не знаеттленья.
Звездойпадучей, огненнымзнаменьем
Поэтцумирают в небесах.
Поэтыумирают в небесах.
И я шепчу разбитыми губами:
"Не верьте слухам, жил в помойнойяме,
А умер, какпоэты, в небесах"
Леонід Кисельов
***
Тільки двічі живемо.
Раз — у світі білім-білім.
Тож сумуємо і квилим,
Як до іншого йдемо.
А тоді ще в другий раз,
В світі чорнім — аж червонім.
Чорнозем ламає скроні,
І трава росте крізь нас.
Тільки двічі живемо.
Дай нам, Боже, щоб любили
І щоб люди не раділи,
Як у чорний світ йдемо.
1968
