Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття

    По-святковому прибрана сцена. Великий портрет Т.Г.Шевченка, вбраний у рушник. Поруч на почесному місці – “Кобзар” Т.Г.Шевченка та  фото «Небесної сотні» . Горить свічка, поруч лежить писарське перо, квіти, калина. Біля сцени виставка творів українських поетів. Плакати, вислови, ілюстрації, малюнки.

 

На сцені хор виконує «Боже, великий, єдиний…»

        

Ведучий:     Отче наш, Тарасе всемогущий,

         Що створив нас генієм своїм,

         На моїй землі, як правда, сущий,

         Б’ющий у неправду, наче грім.

 

 

Ведуча:     Ти, як небо, став широкоплечо

         Над літами, що упали в грузь;

         Віку двадцять першого предтечо,

         Я до тебе одного молюсь.

 

 

Ведучий:   Да святиться слово блискавиця,

         Що несе у вічну далечінь

         Нашу думу й пісню. Де святиться

         Між народами твоє ім’я. Амінь.

 

        

У виконанні хору звучить «Спи,Тарасе, батьку рідний»

                  

Ведуча:       Мабуть, немає серед українців людини, яка б не знала Шевченкового життєпису. Народився у кріпацькій родині, і хоча батько  Григорій чумакував і був шевцем,  це не звільняло його від кріпаччини, яку часто відробляла за чоловіка і себе мати Тараса.

 

Ведучий:   …Там матір добрую мою,

Ще молодую, у могилу

Нужда та праця положила.

Там батько, плачучи з дітьми

(А ми малі були і голі),

Не витерпів лихої долі,

Умер на панщині!

 

(Епізод із фільму «Заповіт» Серія 2).

 

 

Ведуча:      У тяжкій неволі

                   Ріс малий Тарас.

                   Він не вчився в школі.

                   Він ягнята пас.

 

Ведучий:   Сонце вже доволі височенько,

                   Вітряки розіп’яті стоять.

                   Он малий Григорія Шевченка

                   За селом пасе чужих ягнят.

 

                  

Ведуча:    Здавалось, уже в дев’ять-дванадцять років Тарас зазнав усе            горе людське, в тому числі і таємницю смерті, адже йому часто приходилось ночами замість своїх вчителів читати над небіжчиками молитви. Все життя простого українського селянина було для нього  відкрите. І була в малому хлопцеві якась внутрішня сила, що гнала його до смутно відчуваного світу високої культури.

 

Ведучий:   Пробував себе Тарас і в малярстві. Після довгих поневірянь у малярів сусідніх сіл і марудної праці Шевченко потрапив  до пана Енгельгардта слугувати козачком і невдовзі  із панською сім’єю переїхав до Вільно, де стався з ним випадок, який в подальшому вирішив його долю.

 

(Епізод із фільму «Заповіт» Серія 3).

 

Ведуча:      Найбільшим дарунком долі для Шевченка стала зустріч у літньому саду в липні 1835 року з учнем Академії мистецтв Іваном Сошенком.

 

Ведучий:   Отримавши волю, Шевченко теж стає учнем Академії мистецтв, а невдовзі і улюбленим учнем Карла Брюллова. Важко сьогодні сказати, хто величніший – Шевченко-поет чи Шевченко -художник, але полотна Тараса, виконані різною технікою малювання, стали справжньою перлиною українського живопису.

 

                            (Відеоролик «Думи мої, думи мої”).

 

Ведучий:   18 квітня 1840 року виходить друком невелика книжечка віршів – “Кобзар” Тараса Шевченка.

 

 

Ведуча:       Дивовижна доля цієї книги. Поезії, що входять до неї, складалися на тернистих дорогах поетового життя, писалися то в мандрах, то в казематах, мережились при світлі білих ночей Півночі і в пісках пустель закаспійських під самотнім сонцем вигнання.

 

 

Читець:     Кобзар співав в пустелі Косаралу,

У казематах батюшки-царя.

Кайдани, шаленіючи, бряжчали,

Щоб заглушити пісню Кобзаря.

 

А пісня наростала у засланні.

А пісня грати розбивала вщент.

Правдивій пісні передзвін кайданів –

То тільки звичний аккомпанемент.

 

Ведучий:   Поезія “Кобзаря” виростала з безмежної любові до України. Жоден поет світу не зрівнюється з ним у величі своєї жертовної любові до народу.

                   (Відеоролик  «Я так її люблю»)

 

Ведуча:        У кожного з нас Шевченко свій, найпотрібніший, найрідніший в якихось потаємних доторках душі, в найболючіших і найуразливіших точках серця.

 

                            (Студенти та викладачі читають вірші із “Кобзаря”, звучать пісні “Все йде, все минає”,  “Перебендя”).

                  

Ведучий:     100 років тому, незважаючи на заборону святкування столітнього ювілею     народження Шевченка, патріарх грузинської культури Акакій Церетелі скликав грузинських митців. Б’є  восьма вечора, вирує столичний театр опери і балету, асистенти – учні вводять сімдесятичотирьохрічного Церетелі на сцену; зал затихає: патріарх прямує до центру сцени, де височить портрет Великого Кобзаря України. Церетелі просить допомогти йому опуститися перед ним на коліна, і завмерлий зал чує,що вуста великого мужа Грузії промовляють слова,  що відразу стають крилатими: “Спасибі Тобі, Батьку Тарасе, що  ти навчив мене любити Грузію”….

 

                   (Музика звучить голосніше. На сцену виходять письменники).

 

 

 

Учасник:   Я, Альфред Курелла, німецький письменник, стверджую, що Тарас Шевченко не має в собі рівних у світовій літературі. Жодна країна не висунула такого поета, народного в справжньому розумінні цього слова, поета, який так повно, так правдиво і так безпосередньо передав настрої та думки поневоленого народу.

 

Учасник:   Я, Рокуел Кент, американський художник і американець кров’ю і плоттю, але те, що бачив із творів Шевченка-художника, і те, що знаю про нього як про поета, викликає найглибші почуття щирого захоплення його талантом і творчістю.

                   Я пишаюся цими творами, немовби я сам – українець. Ваш Шевченко – це і мій Шевченко. Я люблю і ціную Шевченка.

 

Учасник:    Я, Назим Хікмет, турецький письменник, вважаю: до того часу, поки народи будуть воювати за свою національну незалежність і демократичні права, вірші Шевченка читатимуться на різних мовах. Поки б’ються серця людей, звучатиме і голос Шевченка.

 

                   (Звучать  поезії англійською мовою: “Заповіт”, “Мені однаково, чи буду…”)

 

Шевченко   (за сценою)      Схаменіться! Будьте люде!

                            Бо лихо вам буде!

                            Розкуються незабаром

                            Заковані люде,

                            Настане суд, заговорять

                            І Дніпро, і гори!

                            І потече сторіками

                            Кров у минє море

                            Дітей ваших…

 

(Відеоролик «Небесна сотня»)

Ведучий:   На початку 21 століття у центрі Європи  український народ виборює свободу  ціною життя людей. Чи це чергове випробування долі нації на єдність і розсудливість, терпіння і любов чи це гірка участь нашого народу постійно боротися за волю і проти насильства?

 

Ведуча:     Список небесної сотні розпочався  22 січня  зі 20-річного  вірменина Сергія Нігояна. Його коротке інтерв’ю розлетілося цілим світом як приклад не тільки того, як треба шанувати мову, культуру, традиції народу, на території якого проживаєш, а як приклад самопожертви во ім’я свободи цього народу.

(Відеоролик з Сергієм Нігояном)

Ведучий:  Вшануємо пам’ять про відважну Небесну сотню хвилиною мовчання.

 

 

Ведучий:   З домовини, довіку ранимої,
Над владиками світу встаю 
І до вас промовляю, сини мої, 
Не проспіть Україну мою! 

В казематах я гибів недарма, 
І в могилу дочасно зійшов, 
Щоб ніколи російська казарма 
Не топтала наш геній і кров. 

І нарешті, ковтнувши свободи, 
Не втішайтесь дарами в раю. 
Я прошу тебе, вільний народе, 
Не проспи Україну мою!

 

                   (У виконанні хору звучить пісня на сл.Т.Г.Шевченка

                   “Як умру, то поховайте”)

Замало цих слів: Пророк.

Титан. Прометей. Сумління

Ти наш і вибір і крок,

Боління, вічне боріння.

 

Вивів нас на світла

Вигаслі вже, здавалось.

Перепалив дотла

Брехню, що в Правді ховалась.

 

Вчиш: заклять і проклять

Було, гуло – аж занадто.

Наші болі болять

Ні Москві, ані НАТО.

 

Тільки нам, тільки нам,

Бути разом у згоді, –

Роботящим рукам, роботящим умам… –

Роботящим та й годі!

 

Ти – наш хліб, наша честь,

Рана, завдана щойно.

Україні достойно єсть

Тобою жити – достойно!

 

Ведучий:   Хай і нині обпікає примерзлі наші душі вогонь слова безсмертного Тараса.

Ведуча:      Хай воскресне пророк у душі кожного українця і пребуде в помислах та діяннях його задля добра України.

                   (Хор виконує пісню “Реве та стогне Дніпр широкий…”)