Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття
По-святковому прибрана сцена. Великий портрет Т.Г.Шевченка, вбраний у рушник. Поруч на почесному місці – “Кобзар” Т.Г.Шевченка та фото «Небесної сотні» . Горить свічка, поруч лежить писарське перо, квіти, калина. Біля сцени виставка творів українських поетів. Плакати, вислови, ілюстрації, малюнки.
На сцені хор виконує «Боже, великий, єдиний…»
Ведучий: Отче наш, Тарасе всемогущий,
Що створив нас генієм своїм,
На моїй землі, як правда, сущий,
Б’ющий у неправду, наче грім.
Ведуча: Ти, як небо, став широкоплечо
Над літами, що упали в грузь;
Віку двадцять першого предтечо,
Я до тебе одного молюсь.
Ведучий: Да святиться слово блискавиця,
Що несе у вічну далечінь
Нашу думу й пісню. Де святиться
Між народами твоє ім’я. Амінь.
У виконанні хору звучить «Спи,Тарасе, батьку рідний»
Ведуча: Мабуть, немає серед українців людини, яка б не знала Шевченкового життєпису. Народився у кріпацькій родині, і хоча батько Григорій чумакував і був шевцем, це не звільняло його від кріпаччини, яку часто відробляла за чоловіка і себе мати Тараса.
Ведучий: …Там матір добрую мою,
Ще молодую, у могилу
Нужда та праця положила.
Там батько, плачучи з дітьми
(А ми малі були і голі),
Не витерпів лихої долі,
Умер на панщині!
(Епізод із фільму «Заповіт» Серія 2).
Ведуча: У тяжкій неволі
Ріс малий Тарас.
Він не вчився в школі.
Він ягнята пас.
Ведучий: Сонце вже доволі височенько,
Вітряки розіп’яті стоять.
Он малий Григорія Шевченка
За селом пасе чужих ягнят.
Ведуча: Здавалось, уже в дев’ять-дванадцять років Тарас зазнав усе горе людське, в тому числі і таємницю смерті, адже йому часто приходилось ночами замість своїх вчителів читати над небіжчиками молитви. Все життя простого українського селянина було для нього відкрите. І була в малому хлопцеві якась внутрішня сила, що гнала його до смутно відчуваного світу високої культури.
Ведучий: Пробував себе Тарас і в малярстві. Після довгих поневірянь у малярів сусідніх сіл і марудної праці Шевченко потрапив до пана Енгельгардта слугувати козачком і невдовзі із панською сім’єю переїхав до Вільно, де стався з ним випадок, який в подальшому вирішив його долю.
(Епізод із фільму «Заповіт» Серія 3).
Ведуча: Найбільшим дарунком долі для Шевченка стала зустріч у літньому саду в липні 1835 року з учнем Академії мистецтв Іваном Сошенком.
Ведучий: Отримавши волю, Шевченко теж стає учнем Академії мистецтв, а невдовзі і улюбленим учнем Карла Брюллова. Важко сьогодні сказати, хто величніший – Шевченко-поет чи Шевченко -художник, але полотна Тараса, виконані різною технікою малювання, стали справжньою перлиною українського живопису.
(Відеоролик «Думи мої, думи мої”).
Ведучий: 18 квітня 1840 року виходить друком невелика книжечка віршів – “Кобзар” Тараса Шевченка.
Ведуча: Дивовижна доля цієї книги. Поезії, що входять до неї, складалися на тернистих дорогах поетового життя, писалися то в мандрах, то в казематах, мережились при світлі білих ночей Півночі і в пісках пустель закаспійських під самотнім сонцем вигнання.
Читець: Кобзар співав в пустелі Косаралу,
У казематах батюшки-царя.
Кайдани, шаленіючи, бряжчали,
Щоб заглушити пісню Кобзаря.
А пісня наростала у засланні.
А пісня грати розбивала вщент.
Правдивій пісні передзвін кайданів –
То тільки звичний аккомпанемент.
Ведучий: Поезія “Кобзаря” виростала з безмежної любові до України. Жоден поет світу не зрівнюється з ним у величі своєї жертовної любові до народу.
(Відеоролик «Я так її люблю»)
Ведуча: У кожного з нас Шевченко свій, найпотрібніший, найрідніший в якихось потаємних доторках душі, в найболючіших і найуразливіших точках серця.
(Студенти та викладачі читають вірші із “Кобзаря”, звучать пісні “Все йде, все минає”, “Перебендя”).
Ведучий: 100 років тому, незважаючи на заборону святкування столітнього ювілею народження Шевченка, патріарх грузинської культури Акакій Церетелі скликав грузинських митців. Б’є восьма вечора, вирує столичний театр опери і балету, асистенти – учні вводять сімдесятичотирьохрічного Церетелі на сцену; зал затихає: патріарх прямує до центру сцени, де височить портрет Великого Кобзаря України. Церетелі просить допомогти йому опуститися перед ним на коліна, і завмерлий зал чує,що вуста великого мужа Грузії промовляють слова, що відразу стають крилатими: “Спасибі Тобі, Батьку Тарасе, що ти навчив мене любити Грузію”….
(Музика звучить голосніше. На сцену виходять письменники).
Учасник: Я, Альфред Курелла, німецький письменник, стверджую, що Тарас Шевченко не має в собі рівних у світовій літературі. Жодна країна не висунула такого поета, народного в справжньому розумінні цього слова, поета, який так повно, так правдиво і так безпосередньо передав настрої та думки поневоленого народу.
Учасник: Я, Рокуел Кент, американський художник і американець кров’ю і плоттю, але те, що бачив із творів Шевченка-художника, і те, що знаю про нього як про поета, викликає найглибші почуття щирого захоплення його талантом і творчістю.
Я пишаюся цими творами, немовби я сам – українець. Ваш Шевченко – це і мій Шевченко. Я люблю і ціную Шевченка.
Учасник: Я, Назим Хікмет, турецький письменник, вважаю: до того часу, поки народи будуть воювати за свою національну незалежність і демократичні права, вірші Шевченка читатимуться на різних мовах. Поки б’ються серця людей, звучатиме і голос Шевченка.
(Звучать поезії англійською мовою: “Заповіт”, “Мені однаково, чи буду…”)
Шевченко (за сценою) Схаменіться! Будьте люде!
Бо лихо вам буде!
Розкуються незабаром
Заковані люде,
Настане суд, заговорять
І Дніпро, і гори!
І потече сторіками
Кров у минє море
Дітей ваших…
(Відеоролик «Небесна сотня»)
Ведучий: На початку 21 століття у центрі Європи український народ виборює свободу ціною життя людей. Чи це чергове випробування долі нації на єдність і розсудливість, терпіння і любов чи це гірка участь нашого народу постійно боротися за волю і проти насильства?
Ведуча: Список небесної сотні розпочався 22 січня зі 20-річного вірменина Сергія Нігояна. Його коротке інтерв’ю розлетілося цілим світом як приклад не тільки того, як треба шанувати мову, культуру, традиції народу, на території якого проживаєш, а як приклад самопожертви во ім’я свободи цього народу.
(Відеоролик з Сергієм Нігояном)
Ведучий: Вшануємо пам’ять про відважну Небесну сотню хвилиною мовчання.
Ведучий: З домовини, довіку ранимої,
Над владиками світу встаю
І до вас промовляю, сини мої,
Не проспіть Україну мою!
В казематах я гибів недарма,
І в могилу дочасно зійшов,
Щоб ніколи російська казарма
Не топтала наш геній і кров.
І нарешті, ковтнувши свободи,
Не втішайтесь дарами в раю.
Я прошу тебе, вільний народе,
Не проспи Україну мою!
(У виконанні хору звучить пісня на сл.Т.Г.Шевченка
“Як умру, то поховайте”)
Замало цих слів: Пророк.
Титан. Прометей. Сумління
Ти наш і вибір і крок,
Боління, вічне боріння.
Вивів нас на світла
Вигаслі вже, здавалось.
Перепалив дотла
Брехню, що в Правді ховалась.
Вчиш: заклять і проклять
Було, гуло – аж занадто.
Наші болі болять
Ні Москві, ані НАТО.
Тільки нам, тільки нам,
Бути разом у згоді, –
Роботящим рукам, роботящим умам… –
Роботящим та й годі!
Ти – наш хліб, наша честь,
Рана, завдана щойно.
Україні достойно єсть
Тобою жити – достойно!
Ведучий: Хай і нині обпікає примерзлі наші душі вогонь слова безсмертного Тараса.
Ведуча: Хай воскресне пророк у душі кожного українця і пребуде в помислах та діяннях його задля добра України.
(Хор виконує пісню “Реве та стогне Дніпр широкий…”)